Мистецька толока

Пам'яті А.Б. Солов'яненка

Чому за життя ми талант не цінуєм,
А згадуєм тільки в той час,
Коли похоронний плач музики чуєм,
Що совість пробуджує в нас?

Жив мрійник на світі, мав голос від Бога,
Шахтарську затятість віддав,
Терниста була мистецтві дорога,
Яку він для себе обрав.

Як пісню народну любив яснокрилу,
їй відданий був до кінця!
Він задумів гори поніс у могилу -
Така уже доля митця.

А деякі слухали, очі ховали,
Мов, думка твоя не нова.
І славу країни настійно вбивали,
Казенні, байдужі слова...

Та пісню і душу не кинеш за грати!
За сяють години прозрінь -
І спів солов'я буде гордо лунати
На долі усіх поколінь!

Віталій Павловський

Павловський Віталій Андрійович народився 10 червня 1938 року в селі Новоселівка Петропавлівського району Дніпропетровської обл. в сем`і службовців. Батько його - агроном, мати - вчителька. Закінчив середьну школу в м. Кривий Ріг, а у 1951 р. - Новочеркаський політехнічний Інститут. Три роки працював на Уралі за фахом; енергетиком ліспромхозу та на електростанції - на посаді інженера-електрика.

З 1964 року працює в Донецькому державному технічному університеті. Кандидат технічних наук, доцент кафедри "Електричні станції”

Вірші свої друкує з 1960 р. в обласних та республіканських газетах. Автор п'яти збірок поезій: "ТРИ дороги" (1995р.-, "Зоря на склі"(1997 р), "Козацьке коло" (1996 р.),"Стац`я надії-Межова" (1999 р.), "Божа пташка" (2000 р.). Друкувався в журналах: "Київ", "Донбас", "Кур'єр Кривбасу", "Бористен". Член Національної Спілки письменників України.

Джерело: http://ruthenia.info/txt/pavlovskv/vhodpro.html

Додано (2008-09-08, 0:34 Am)
---------------------------------------------
Відповідь
Іванові Драчу на
ПРОТУБЕРАНЦІ СЕРЦЯ

Ніколи не друкуй, поете,
На окупованій землі.
Щоб змити вмить ганьбу з планети
Нехай згорять твої портрети
На окупованій землі
Нічого не друкуй, поете.

За пісню грошей не бери,
Не продавай панам пів-правди
Санчата катяться з гори,
Тонкі й липкі лабета зради.
Не продавай панам пів-правди,
За пісню грошей не бери.

Себе і нас не слід дурить,
Поки царить середньовіччя,
Не книжка світеться над ніччю –
Листочок писаний зорить…
Його не можна підкорить,
Хоча й царить середньовіччя,
Не вік же клятому царить.

(автор 16-річна дівчина)
~1965р

Джерело: http://www.forum.poshtovh.org.ua/index.php?topic=107.0

Додано (2008-09-30, 0:44 Am)
---------------------------------------------
Розмова про цікавого поета
http://www.forum.poshtovh.org.ua/index.php?topic=126.msg5125#msg5125
Пост №16

Олесь Степаненко

А шановним форумчанам пропоную у ці чудові травневі ночі згадати. що крім монітора та системного блока існують на цій благословенній українській землі інші приємні події. Так може варто дати перепочинок модему, або поставити на µTorrent-закачку 5-10 добрячих українських кінофільмів, а самому вчинити у відповідності з мудрістю, що її закладено у цьому творі:

Чари ночі

Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!
 
Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
 
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
 
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.
 
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
 
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п’яні.
 
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.
 
І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.
 
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.
 
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі...»

Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!»

Олександр ОЛЕСЬ, 1904 р. 

Джерело: http://www.forum.poshtovh.org.ua/index.php?topic=353.msg15845#msg15845