Вітаю Вас Гість!
Четвер, 2017-08-17, 6:37 PM
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Мистецький форум » Мистецький льох » Обмін досвідом » Про мистецтво слова (і його пріорітети)
Про мистецтво слова
НеЩастяДата: Вівторок, 2006-02-28, 6:39 PM | Повідомлення # 1
Гість
Група: Проверенные
Повідомлень: 15
Репутація: 2
Статус: Offline
Хотілося б поділитися досвідом саме в спробах словесного мистецтва. Наступного разу хотілося б скинути сюди ці спроби, якщо ви будете не проти, звичайно... wink Може хтось теж захоче?

Найгірше - коли не знаєш що зробити, аби було краще. А ще гірше - коли знаєш що зробити, але не хочеш іти і втілювати це в життя.
 
BulletДата: Середа, 2006-03-01, 0:17 AM | Повідомлення # 2
Майстер
Група: Администраторы
Повідомлень: 366
Репутація: 6
Статус: Offline
Quote
Наступного разу хотілося б скинути сюди ці спроби, якщо ви будете не проти, звичайно... Може хтось теж захоче?

Жартуєш? : ) Звісно, всі будуть тільки ЗА.
На всяк випадок: у нас є розділ *Розмови під кальян*, туди вже розміщували теми з гранням в слово : ). Але можна і тут, і де завгодно у форумі : )


 
НеЩастяДата: Вівторок, 2006-03-07, 4:12 PM | Повідомлення # 3
Гість
Група: Проверенные
Повідомлень: 15
Репутація: 2
Статус: Offline
Як і обіцяла, викладаю свої непевні спроби на поприщі словесного мистецтва. Викладу тут, якщо вже розпочала. Будуть коментарі - я з радістю б прочитала, критика теж приймається wink

СКРИПАЛЬ

Хлопчик почувався погано. Скрипка більше не радувала своєю гладкістю і ніжністю. Її струни більше не тремтіли, викликаючи сум, у хлопчикових руках. Її заглибини не дратували дитячі пальчики, що знали кожен їх міліметр. Йому сказали, що скрипка – не його призвання. І хто це сказав – його мама. Мама, що три роки тому відвела п’ятирічного хлопчика з абсолютним слухом до музичної школи. Він полюбив скрипку. З першого ж погляду. Він знав, що тепер життя його немислиме без музики. Його вчитель, п’ятдесятидворічний колишній професійний музикант симфонічного оркестру, ніколи ще не вчив музиці дитини, яка так сильно цього прагнула. Частіше за все діти ходили до музичної школи не за своїм бажанням, а за маминим, татовим, бабусиним і т.і. А цей хлопчик любив скрипку. Любив він і свого вчителя, який був геніальним скрипалем. Будучи ще у складі симфонічного оркестру, йому пророкували майбутнє, повне слави, грошей і … фарсу. Саме через це, у піку своєї популярності, він кинув світ професійної музики і присвятив себе таким от дітям, як цей хлопчик. Дитина була геніальною, тим паче для свого віку. Він любив скрипку. Її звучання, трепетання, її тіло, міцність і водночас чуйність, її пустоту і її наповненість, її єство, її існування. Вчитель любив скрипку так само і тому намагався вчити хлопчика якнайкраще. Це вдавалося легко, бо хлопчик мав бажання пізнавати скрипку з кожним днем. Їхні уроки проходили в повній гармонії музики, душі і розуму, в повній злагоді звучання двох скрипок.
Хлопчик прийшов з музичних занять і хотів виконати домашнє завдання. Подивився на бузкове небо. Полилася музика, хлопчик почувався легко, він відірвався від землі і летів мелодією високо за хмари, до янголів. Солодкі звуки перервалися. У дверях стояла мама хлопчика. В такі моменти він боявся її. «Покинь скрипку, - мовила мама, - ти погано граєш». Вирок було винесено. Хлопчик давно помітив мамину роздратованість щоразу, як він брався грати. «Мамо…» - не встиг він і договорити дитяче виправдання. «Заховай бісову скрипку!» Хлопчик послухався. Увесь наступний день скрипка стояла у кутку і сумувала за ніжними теплими дитячими руками. Очі хлопчика почали згасати. Наступного ранку він взяв скрипку і хотів іти до вчителя. «Ти більше не підеш туди». «Але мамо…» «Ти мене не чув? Заховай її, кляту». І знову скрипка не грала, а хлопчик сумував. Ще через день він не витримав. Вже три дні він не відчував її лагідності. Дістав. Узяв у руки. Тремтіння в тілі зникло. Ще один рух і кімнату наповнила чудова мелодія, що давно жила у хлопчика в думках, та не судилось їй полетіти вище. Застрягла під стелею. «Я вже говорила: заховай, я не хочу її бачити». Хлопчик змушений був зробити неабияке зусилля, аби не показати мамі сльози. Заховав. Просидів увесь день, дивлячись у стіну. Йому марилось, що десь у сусідньому будинку грає скрипка. Та це були мрії дитячого мозку. Так провів і наступний день. Коли вже не мав сил боротися з собою, узяв її і, коли мама ще спала, тихенько вийшов з дому та почимчикував до озера. Воно виблискувало тисячами яскравих очиць, переливалося різними кольорами, відтворюючи небо. У відображенні хлопчик побачив сумне, зблідле обличчя. Обережно дістав скрипку. Спочатку довго милувався нею, погладжував, підлаштовував струни. Заграв. Зсередини з’явилось відчуття легкості, польоту. Грав довго, майже вилікувався. Побачив озеро згори, а ось і хмарини, повітря свіже, живе. Мелодія здіймалась все вище і вище, легше і легше. Вона парувала над озером, над містом, над світом. Летіла кудись, де ще ніхто не був. Лилась то яскраво, то сумно, і високо і гладко, то радісно, то печально. Але почувся знайомий і незнайомий голос: «Ти мене не слухаєшся, противна дитино!» Мама висмикнула скрипку зі слабеньких дитячих рук. «Не слухаєш маму, - от і маєш!» Хлопчик відчув, як серце обірвалося, і побачив на каменюці друзки від своєї скрипки. Як краплі крові, як осіннє листя. «Мамо…» Наступної миті маленькими кроками плівся хлопчик за мамою, що тягла його за руку. Мовчки. Без сліз. Він не міг їй показувати свої сльози. Мовчки. Все, що сталося, зрозумілося вже вдома. «Сідай їсти». Сів. Поїв. Механічно. Наступного дня все було так само, механічно. І наступного теж.
Через тридцять років, вже не хлопчик, а дорослий чоловік, мав механічну роботу інженера, механічно цілував щоранку дружину, механічно вітав дітей з днями народженнями, і ще через тридцять років механічно помер. На похороні його грала скрипка.


Найгірше - коли не знаєш що зробити, аби було краще. А ще гірше - коли знаєш що зробити, але не хочеш іти і втілювати це в життя.
 
BulletДата: Середа, 2006-03-08, 0:09 AM | Повідомлення # 4
Майстер
Група: Администраторы
Повідомлень: 366
Репутація: 6
Статус: Offline
мда. сумно. Пропоную застрелити маму. Заздрсть? Турбота за майбутнє свого сина?.. дивина якась...

 
Vladik_KohneДата: Середа, 2006-03-08, 3:19 PM | Повідомлення # 5
прідурак со стажем :)
Група: Модераторы
Повідомлень: 18
Репутація: 4
Статус: Offline
НУ далеко не досконало, задумка непогано а от замало образів, метафор, всілякої іншої пакості...попрацюй...зацікав читача

Скоро будем пити,
Скоро буде марно.
Алкоголь як мито,
Алкоголь - так гарно.

Три відра паперу,
Два вагони пива.
Залишки еклеру.
Алкоголь...красиво.

 
НеЩастяДата: Середа, 2006-03-08, 3:36 PM | Повідомлення # 6
Гість
Група: Проверенные
Повідомлень: 15
Репутація: 2
Статус: Offline
Знаю, що не досконало, але поки що не претендую на це... Працювати треба. Та це лише початок. Дякую за відгуки!

Найгірше - коли не знаєш що зробити, аби було краще. А ще гірше - коли знаєш що зробити, але не хочеш іти і втілювати це в життя.
 
Мистецький форум » Мистецький льох » Обмін досвідом » Про мистецтво слова (і його пріорітети)
Сторінка 1 з 11
Пошук: