Вітаю Вас Гість!
Неділя, 2017-10-22, 0:28 AM
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Актуальна афіша

Пошук

Наші кнопки

***

Форма входу

Links

РОЗЫГРЫШ ПОДАРКОВ!
до 31.08.2011

Наше опитування

Що вас приваблює на цьому сайті?

Результати · Архів опитувань

Всього відповідей: 71

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2007 » Липень » 6 » ЖИВОПИСНЕ М’ЯСО
1:33 AM
ЖИВОПИСНЕ М’ЯСО
Галерея "ЦЕХ"
представляє проект
Олександра Ройтбурда
"Живописне м’ясо"

з 7 липня по 18 липня, 2007

Адреса: Київ, вул. Ільїнська, 16 (справа від Могилянки)



"За 20 років творчого життя на Олександра Ройтбурда повісили разок з ярликів: “патріарх постмодернізму”, “класик сучасного мистецтва”, “вождь трансавангарду”, а тепер вже й “постмодерний дідусь”... Комусь навіть спало на думку назвати Ройтбурда “українським Енді Уорхолом”. Очевидно, малось на увазі те, що “патріарх постмодернізму”, як і “батько поп-арту”, у свій час створив територію, де “виховувались” та вправлялися в мистецтві творча молодь.

Уорхол панував у славнозвісній нью-йоркській Фабриці, а Ройтбурд – в одеському Центрі сучасного мистецтва та пам’ятній для богемних одеситів квартирі на вулиці Щепкіна. Саме там, у чисельних кімнатах з дзеркальними стелями декілька років поспіль тусили-творили маргінали, художники, поети, музи і сам Ройтбурд, який малював свої урочисті шокуючі полотна. Тоді було створено знаменитий “Помпейський цикл”: характерний “червоний вігвам”, перпендикулярний трагедії шахових клітинок, замкнутий позачасовий простір та розчленовані тіла в полоні у багатошарових метафор... В ті роки за кількістю виставок, гепінінгів, перформансів Одеса не поступалася Москві.

Далі був Нью-Йорк... Незнайомий складний контекст, участь в 49-му Венеціанському бієнале, робота з нью-йоркськими галереями. Але згодом Ройтбурд облишив спроби врости в чужий ґрунт – повернувся на Україну і зайнявся київською галереєю Гельмана.

Ось вже п’ять років художник живе в Києві. Він – не найактивніший персонаж столичної арт-тусівки і наполегливо не бажає нашаровувати на себе здоровий гламурний глянець. Ось каже, Павло Філонов все життя ходив в одному светрі і навіть виробив особливу ходу, щоб якнайменше травмувати свої єдині туфлі – і нічого, гарний був художник.

Більшу частину часу Ройтбурд проводить у себе в майстерні. За цей час були зроблені та виставлені деякі неоднозначні проекти. Ройтбурда почасти звинувачують в кон’юнктурності та буржуазності, а його більше хвилює, чи красиво сполучаються виридонова зелена з індійською червоною. Через те, що Ройтбурд – перш за все не концептуаліст, а живописець.

Він до цих пір перебуває у звичному режимі інфантильного, дещо старомодного декадансу. Симпатики іноді радять змінити манеру, мовляв, сьогодні струйовий не важкий пастозний живопис “під старі меблі”, а легка – під офіси, євроремонти. Та Ройтбурд – не “сучасний”, він дещо поза часом. Дошею та мастихіном він належить початку 20-х років минулого століття, і його улюблена справа – діставати зі своєї підсвідомості та переносити на полотно похмурий тілесний сюрреалізм. “А чи не має чогось більш симпатичненького?” - запитує сучасний арт-споживач. Але це все одно, що попросити графа Лотреамонта чи Володимира Сорокіна написати дитячу казочку. Так вже склалося: сучасний споживач мистецтва інстинктивно відсторонює все, що не перегукується з його позитивіськими життєвими концепціями. І що лишається робити митцям, покликанням яких – давати суспільству гірку пігулку, а не приємні на смак солодощі?
Як би там не було, малює Рой бурд деформовані тіла, рум’яні дівочі сіднички, гейш в сосновому бору чи солодких порочних янголів - і робить він це професійно.

А ось на майбутній виставці в галереї “ЦЕХ” Ройтбурд нарешті постане у всій своїй фірмовій тілесності. І назва в проекту підходяща: “М’ясо”. Колись Ройтбурду докоряли за “гріх інтелектуалізму”. На даному ж етапі життя живописцю хочеться не мудрувати, вигадуючи дотепні концепції, а просто малювати. І натюрморт у цьому випадку – те, що треба. Хоча роботи, що були об’єднані у цикл “М’ясо”, не можна назвати натюрмортами у звичному розумінні цього слова. В них немає характерної цьому жанру наративності - це по-своєму мінімалістичні портрети предметів.
Тут хочеться застосувати мистецтвознавчий штамп і сказати, що “художник намагався виразити містичну сутність портретованих персонажів”. По-простому кажучи, зобразити нам дитячу “душу” сосиски, мерехтливу сутність яловичини, меланхолію запліснявілої сирної головки. Не просто впорядкувати візуальну хроніку певного кавалку матерії, а показати, чим він дихає, яке випромінювання розповсюджує в оточуючий простір.

Необхідно також зазначити, що Ройтбурд повернувся таки до повноцінного та добротного музейного колориту та до своєї характерної манери: цей експресивний вільний живопис – подібним чином художник не писав вже декілька останніх років.
Полотна циклу “М’ясо” примушують згадати голландський натюрморт, російську вивіску початку 20-го сторіччя, рекламну фотографію та роботи таких живописців, як Машков та Моранді."

А.Мішуш

Переглядів: 921 | Додав: Чугайстр | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 2
2  
все сучасне в мистецтві - це насміхання....

1  
sad Особисто я в цьому не бачу ні постмодернізму, ні тим більше модернізму. Один "массюрреалізм". Вивіски для мясних яток дійсно гарні б вийшли.
Тут, мабуть, дійсно важливо бути в курсі хронологічного розвитку творчості художника. В хронологічному контексті, це може виглядати досить таки гостроіронічним насміханням над тим, хто свого часу закидав йому інтелектуалізм. tongue
Тре десь надибать більш ранні роботи Ройтбурда, аби вже точно встановити діагноз wink

Ім`я *:
Email *:
Код *: