Вітаю Вас Гість!
Понеділок, 2017-08-21, 3:01 PM
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Роздуми [3]
Етніка [9]
матеріяли по укр.етнодослідженнях, історія, символи, одяг, тощо
Імена [2]
Біографії, есеї, посилання, статті про видатних українських художників

Актуальна афіша

Нове у форумі

Пошук

Наші кнопки

***

Форма входу

Links

РОЗЫГРЫШ ПОДАРКОВ!
до 31.08.2011

Наше опитування

Що вас приваблює на цьому сайті?

Результати · Архів опитувань

Всього відповідей: 71

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Статті

Головна » Статті » Роздуми

маніфестація Духу
Узбережжя ганебно похрещеного Дніпра, вишмаганого Рюриковичами з володінь нащадків Атілли до сих пір густо вкрито курганами культурних героїв імена яких назавжди згублено. Своєю звитягою вони надихали не одне покоління людей степу, потому перекази могли довго зберігати згадку про велич їх Духу, доки спів кобзарів давнини не припинив церковний дзвін „оновленого” Києва, доки вперше спів жайворонка в степу не було обірвано грубезним гуркотом першого трактора. Тепер закам’янілі тіла багатирів, що просторими степами розмовляли з Небом, прикрашають подвір’я музеїв , які так і не спромоглися зберегти живу історію. Бо наша історія конає свій вік на верхівках покинутих, ошуканих археологами та колгоспниками курганах. Наша історія розмовляла з вітром на застиглому обличчі кам’яних балбалів. Далі ми впевнено грабували, розорювали пам’ятку нашої свободи Духу. Не могилу, нашу Душу розковиряли шукачі золота сонячних номадів. Тепер частки живого епосу виставляють за склом велемудрого Ермітажу. Саме там ми тепер шукаємо своє коріння, саме звідси ми чуємо про „кочєвнічєскіє спільноти південноруських степів”. Осліплі від телевізору, оглухлі від реву машиння, одурілі, ми витоптуємо, вихрещуємо рештки священного світу предків, винищуємо землю наших давніх батьків, начебто, десь там у майбутньому, промальованому на різдвяних картках, знайдемо ще одну таку, та мабуть жирніше.

Ми не помітили, як священний гай стає лісним ресурсом, як Мати Земля - ґрунтом, який має ціну. Як повітря перетворилося на хімічний склад азоту, кисню та інших елементів, як сонце втратило могутність, та вмерло у свідомості сучасної людини під назвою газова куля. Традиційність стає товаром туристичного бізнесу. Гостинність, щирість, ритуальне дійство демонструють за гроші в етнографічних заповідниках. Ритуал стає засобом соціального та психологічного комфорту.

Життєва смуга – чергування циклів. Сучасна людина відмовилася оновлюватися кожну весну, та помирати кожну зиму. Керманичами сучасного техногенного світогляду заявлено про нескінченний прогресс від дикунського минулого до непомірного, всепоглинаючого комфорту у майбутньому. Шлях технічного вдосконалення життя стає єдиним вірним напрямом. Прагнення комфорту та соціального страхування набирає ознак нової релігії. Відтепер ми витрачаємо багато зусиль на підтримку ємних техногенних циклів, шукаємо порятунок в глобальних засобах світової кооперації. Підлог дійсності стає все далі наявним . Ми давно перетворилися на рабів механізмів, промислових процесів та галузей. Ми швидко наближаємось до стану , коли людина стає складовою світу вторинних явищ. Напружено вимушені підтримувати кожен день дієздатність штучних мегациклів, розробляємо нові , щоб підтримати старі. Все заради сумнівної ситості, комфорту, задоволення власної пихи. Феномен життя нівелюється до рівня соціобіології. Зміст життя , який людство відкривало кожну весну, поховано нами під звалищем абстрактних ідей та депресивних соціальних прагнень. Наше життя перетворюється на графічну сталу монограму, яка або втиснена в адміністративне „тіло”, або поза „законом”, що складається з номеру паспорта та різноманітних кодів.

Знищення владою Рад українського села, призвело до вивільнення деморалізованого людського ресурсу, та знищення культури українського людства, яке живилося сакральним корінням, якщо не палеоліту , то доби бронзи напевно. Міста наповнювалися рабами, а народне мистецтво шарлатанами , що підмінювали його примітивними образами пропаганди неокласицизму та підконтрольних владі процесів декоративної самодіяльності, зведеними до рівня дивакуватих кольорових рефлексій зі світу примітивного минулого.

Взагалі місто – явище антично-римського світу, яке пройшло складну мутацію від невеличких некрополів-малюків до сучасних мегаполісів. Сьогоднішній Київ – остання логічна межа європейського модернізму, насиченого „епосними” образами холодного монументалізму „совка”. Далі на Схід, ближче до колонізованого Московщиною степового простору спостерігаємо тільки оазиси-інкубатори радянської індустрії серед палючих степів західної Азії з поодинокими згадками козацьких зимівників, тюркських кошів та аулів. Українське село - це світ індо-аріїв, кочових господарств номадів та козаків, який ніколи не обмежувався міськими мурами і ніколи не регулювався загрозою державного підкорення та рабства . Не треба плекати штучних ілюзій та спроб вписати українську мистецьку магію в ландшафт пострадянського міста. Простір, де панує релігія хай-теку та культи особистого зростання і проникнення української містики, буде розцінено як спроба знищити існуючу індустріальну диктатуру (що і можемо спостерігати, наприклад, в пострадянських імперських факторіях). Функціональний еллінський геометрізм, який вже багато сотень років виявляє життєздатну морфологію та придатність до вишуканої пропаганди, та сакральна символіка, народжена образами доби ранньої бронзи, що дотепер можна зустріти на стінах та печах, великий проміжок часу сперечаються на теренах України що стає символом розколотої країни. Античність та її сумнівний спадок у складні моменти в історії України виявилися нездатними визволити архетипичну мотивацію та поведінку українців, яка завжди у минулому допомагала зберігати свободу. Все одно не дивлячись на це, ми залишаємо в свідомості простір для маргінального візантизму, та в повну силу самознищення кожен раз по церковних святах наповнюємо трансформовані імперські базиліки.

Епос, перекази, міфи вивержені архаїчною нерозділеною свідомістю стають в образ організуючого початку, стають стрижнем на який спирається вся мотивація та історична пам’ять. Історична свідомість українців та будь-якого народу ставала головною перепоною для загарбників, або систем підкорення. Тому останні дві тисячі років це безперервний ланцюг подій, які так чи інакше були спрямовані на знищення власної історичної свідомості стародавніх спільнот. А в останні десятиліття на знищення самого ландшафту , який міг би нагадати про іншу модель поведінки про іншу додержавну доправославну історію. Техногенний розвиток, спочатку в Європі, далі по світові, вириває з корінням людину зі світу традицій, природних циклів, звичайного та описаного народним мистецтвом та переказами сакрального середовища. Інакше неможливо, інакше людина ніколи не стане за станок, за верстат, ніколи не стане жандармом, ніколи не довіриться ідеям „прогресу”. Тепер все більше людей розуміють, що СРСР - це частина загальносвітового деструктивного процесу технічної глобалізації та розвитку. Небагато різниці між вільним ринком праці та таборами примусової праці радянського союзу, що так само маніпулюється будь-якою адміністрацією. Для людини, немає великого значення, де та в яких умовах його позбувають складеного століттями укладу життя.

Свідомість не може довго бути комерційним об’єктом , та об’єктом оренди. Середовище та спільнота , як і окрема свідомість кожного, відтворює одне одного. Саме тому середовище є живим священним дивом, в якій людина творить ритуал поклоніння в різних формах. Мистецтво, якраз є інструментом , засобом , що доповнює цей акт. Такий ритуал мусить здійснитися, проявитися, стати процесом спілкування та гармонізації зі Всесвітом.

Повернення в минуле неможливо, якщо світ бачиться смуговим прогресом подій із минулого через сучасне в майбутнє. Але майбутнє ніколи не настане , якщо відсутня сама ідея минулого. Смуга життя – це колесо, нерозривний потік перевтілених циклів нанизаних на позачасову вісь. Сучасна людина відмовилася визнавати себе часткою циклу, краплею великого потоку подій та явищ. Вона вирівнює коло циклу на смугу, яка почалася в минулому та дістанеться свого кінця в майбутньому. Ми наділили минуле жахливими образами людино мавпи, що виборює у динозаврів право на існування. Саме МИ спочатку намалювали за допомогою законів перспективи, а потім повірили про стерильний рай, що здійснюється в комфортному майбутньому на фізичному ґрунті наших квартир. Тепер Ми разом втрачаємо майже весь свій фізичний час та зусилля на актуалізацію цієї ідеї майбутнього. Насправді людство на порозі тотальної, глобальної залежності від механізмів та штучних промислових Циклів. Розмови про соціальний успіх та реалізацію особистості відтепер нагадує самовпевнене бельмекання в клубах угарного газу непомірно разбухаючого технопростору. Людство поступово переходить в світ вторинних явищ, наполегливо ігноруючи факт невпинного зростання внутрішнього конфлікту між живим органічно існуючим світом та штучною, механізованою дійсністю. Багато із нас втратило зв’язок з багатомірним світом, втратили спільну мову з природою, якою розмовляли сотнями років. Єдине, що залишилось, – це напружено спільно підтримувати кожен день марево нашої хворої віри про комфортне та сите майбутнє, живлячи цей вкрай хибний міф, затискаючи ірраціональну архаїчну частину власної свідомості. Насправді ми не маємо іншої мети, ніж життєздатність цих систем виробництва та споживання, від яких залежить фізичне існування доброї половини людства. Актуалізація божественної суті, пошук цінностей стає вкрай невигідною справою та божевіллям.

Ми впевнено охоплені безглуздим прагненням стабільності в нестабільній системі явищ та подій. Світ ніколи не був стабільним. Те, що людина помирає та народжується, радіє та сумує, хворіє та дужає, являє собою наглядний приклад такої нестабільності. Рафіновані ідеї комфорту та соціальної стратиграфії витіснили над кастові, надкласові явища духовного світу. Прагнення постійного „кайфу” та „приколів” непомітно робить будь-кого слабким фізично та духовно. Ініціація, святкові ритуали, зв’язок з надприродними силами ставив володаря та звичайного родича на один сакральний щабель, в світі постійних явищ вони стояли на одному „ґрунті”. Труднощі та їх подолання народжували героїв, тепер їх тиражують кольорові альбоми моди та телебачення. Через бетонні декорації прогресивної цивілізації ми не здатні роздивитися Небо-джерело нескінченного натхнення. Духовне існування засмічено уламками психологічних експериментів, сковане хворобами європейської цивілізації.

Ми дісталися такого стану речей, коли прийшов час, якщо не руйнувати механічних монстрів, то принаймні не будувати нових. Сучасний стан середовища вимагає від нас робити та перебудовувати життя більш натуралістично, гуманно. Неможливо далі дивитися на світ скрізь власні обмежені споживацькі інтереси та амбіції. Ми категорично вимушені почати „діалог” з оточуючим світом та жертвувати власним комфортом і відмовою від матеріалістичного ставлення до природи. Минулого не повернути. Але його не існує в тій формі, в якій промальовано в підручниках історії. Є досвід предків, який через сучасну систему освіти стає чимось примітивним, непотрібним, нездійсненим, запханим у абстрактне минуле. Але наші предки знайшли деякі форми обмеженості і це не означає, що вони були не здатні розвивати механіку та пристрої – для них було наявним те, що поклоніння механізмам, знання математики та мов програмування не означає, що людина склалася як така.

Речі або жадання, щодо володіння ними – для споживацької цивілізації важливо і те і інше – входять та міцніють в нашій свідомості неосмислено як наслідок культурного спадку, і це зовсім не біологічний процес. З раннього дитинства самі речі та жага до них підсвідомо передаються нашими батьками без будь-якого пояснення високого призначення їх впливу на наше життя, навіть без будь-яких виправдовувань тієї шкоди і руйнацій, які вони завдають своєю появою та існуванням життю на планеті. Досі є незрозумілим до кінця процес деградації людини від стану, коли вона володіла обмеженим, простим, але глибоко продуманим набором речей (спис, гак, голка, лук та стріли), до стану, коли людина сама стає річчю серед безлічі інших предметів, що начебто мають власну фізичну природу (форму та колір), але зміст повністю відсутній.
Зараз людина стає наглядачем та сторожем великої купи непотрібних речей, що виплеснула індустрія планети. За декілька останніх десятиліть світ речей набагато перевищує біологічні та естетичні потреби людини. В економіці є тільки одне ставлення до людей – як до споживацькі здатної маси, біологічної купи, що наділена складними фізіологічними властивостями. Реклама та інші системи сповіщення, наприклад шкільна система, – є добре замаскована форма приниження початкової позитивної людської
природи. Примусова інформованість пригнічує справжні відтворюючі можливості будь-якої людини, та її здатності до неадекватної імпровізації і поведінки.. Відмовляючись від безвідповідальної участі в розділенні праці, механістичної одноманітної роботи в цеху та офісі, ми маємо можливість наново відчути свободу вибору щодо власної моделі поведінки та сформувати самостійне бачення власних потреб.
Глина, очерет, дерево та інше – природа має безліч елементів для творчості власними руками. Достатньо обмежитися простим та конче корисним набором речей та не співробітничати з пожадливим бізнесом, який завжди апелює та роздмухує стеоретипну, штучно сформовану оточенням пасивну сторону нашої свідомості. Невелике зусилля над собою, коротенький роздум та можна швидко знайти в собі оптимістичний ресурс, народжуючи здібності споглядання, та прямувати до відродження власної кмітливості. Значно цікавіше самому відтворювати і обслуговувати потреби свої та свого найближчого оточення, ніж користуватися шаблонами конвеєрних виробництв все далі сумнівної якості. Достатньо якомога більше робити власними руками, і у кожного є можливість створити неповторне та унікальне, по-справжньому проявляючи альтруїстичну сторону людської природи.

Дійсно, здається неможливим повернення назад, здається, що забутий досвід предків – це площина неіснуючого міфу. Але, якщо подивитися на деякі відносно сучасні, нещодавно навернуті в Цивілізацію народи, можемо спостерігати унікальний приклад гармонійного співіснування з природою та іншими культурними, часом ворожими до них, світами. Є народи, світогляд яких не розпався на минуле та майбутнє, а залишився нерозділеною смугою духовного та символьного спадку, де досвід минулих поколінь ретельно збережено як позачасова мудрість. Можна багато сперечатися про соціальну, економічну нездатність, про технічну відсталість цих народів, але коли ми подивимось не заангажованим оком на їх мистецтво, то вражає сила та глибина з якою описано оточуючий світ.
Насправді невідомо хто кого підкорив. Імперські чиновники Європи розмежували на зони та окупували Африку. Але Африка підкорила серце зачерствілого від реалізму європейського художника. Незважаючи на тотальну расову диференціацію, африканське мистецтво вибухнуло живими, кольоровими образами на полотнах модерністів. Колоніальна Європа засвоїла Океанію. Океанія зараз засвоює вражаючими образами свідомість, гарячкувато прагнучого внутрішньої свободи європейського митця.
Колоніальний голод вивільнив юрби „первооткрывателей” Північної та Центральної Азії, Кавказу. Стався парадокс: „православний” пияка „казак” привів до нас народи, які досі не згубили поза історичного, праархаїчного світосприйняття. Їх в цілому збережена культура вказує нам і досі про наше втрачене коріння. Питання в слабкості України, а не в могутності Росії. Сьогодні дитина православної імперської химери – газовий монстр – кріпне фінансово, але остаточно зникає як сакральна структура, нагодована з руки сивої Візантії. Месіанський міф Київської Русі та Слов’янської єдності випарюється з кожним новим фактом усвідомлення того, що такий спільний спадок використовується Росією як право роздивлятися Україну в якості своєї власності і виправдовує тим самим вторгнення у будь яку мить під будь яким приводом або наділяє її виключним правом трактувати та пояснювати українцям складні процеси від Русі до сучасної Федерації.
Ми багато років знаходимося під впливом смушкового сну, накресленого римсько-візантійськими дизайнерами раю, фахівцями імперських міфів, які підмінювали нам живу пам’ять. Коли образ половецьких скульптур, що застиг на обличчі монгола, тюрка, осетина, вайнаха та степового українця, проявився наново, декорації, прикрашені кремлівськими зірками, змуровані ремісниками історії, обвалилися та більше не здатні заміняти дійсність, стіни російського театру луснули і в просвіті ми побачили світове дерево, де посів належне місце козак МАМАЙ, а над ним – сонячне та місячне сяйво одночасно.

Українському митцю купно з його народом, позбутим минувшини та тотемного походження, потрібен глибокий катарсис. До другого тисячоріччя трагедії, яка в декілька актів завершилась під фанфари атомних бомбардувань, ми усвідомили, що народилися не в пташинах гніздах скитського степу, а в пологових будинках з номерною биркою. Наші предки міцніли не в вовчих гонах, а вели жалюгідне існування, виборюючи його в абстрактної природи за велінням абстрактної хронології й інтелекту зомбіальної науки. Ми не помітили, як урочисті обряди посвячення були підмінені наданням ідентифікаційного коду. Над останніми поколіннями наших предків так і не пролунали сонячні гімни, їхній Дух нудиться в бетонній масі Дніпрогесу, безжиттєвих архівах та кунсткамерах. Всі важливі циклічні глибоко пов’язані з Космосом обряди оновлення нам замінила принижуюча гідність процедура видачі громадянського паспорту та податковий звіт. Свобода вибору, підказана Високим змістом, замінена конституційною дисципліною та імперативом режиму юридичної відповідальності.

Ми не помітили, що народи розвинуті науково та технічно поглинули народи розвинуті культурно, в прямому значенні терміна. Розвиток технічний та науковий зростав саме за рахунок просунення та знищення культурної площини існування стародавніх спільнот. Про їх відсталість ми дізналися з підручників , які є прямим втіленням науково-технічного прогресу та розвитку. Достатньо ретельно роздивитись специфіку зростання техносфери. Від декількох поколінь України, які виховувались в умовах техносфери, що народжена деструктивними процесами матеріального розвитку європейської (середньо морської, візантійської) цивілізації, важко очікувати захоплення чи хоча б розуміння архаїки України. У техносфери є свої архетипи – кріпосний вал, мури, площа, де відбуваються всі маніпуляції свідомістю спільноти, замкнена егоцентрична цехово кланова самоорганізація та ін.

Багатостолітнє спирання на ідею про захист від міських мурів зформувало глибокий острах перед живим неосяжним тілом природи, хибну, агресивну сторону свідомості сучасної людини. Та навпаки, свідомість додержавних людей спирається на оточуючий безмежний живий світ, де кожний пагорб та ліс стає для нього притулком та сакральним захистом.

Є пряма залежність інтересу ранньої техносфери до ресурсів та висоти кріпосних мурів: чим вище зацікавленість в ресурсах, тим складніше система оборони. Взагалі світ став ресурсом саме в той час, коли були короновані перші імператори, що втілили в собі квінтесенцією намірів щодо оточуючого світу. Вперше сакральною фігурою нового державного пантеону стає фізична особа – Володар людей та землі, син бога. Світ більше не є Щирою Матусею, Берегинею – тепер він той, що підконтрольний експлуатації – цивілізований; з духами та богами стихій покінчено, і світ розділився на корисні мінерали та неварту уваги рідину, на цивілізований і „впорядкований” та потойбічний, ірраціональний, наповнений темними силами і варварський. Його майбутнє одне – підкорення та перебудова. Далі в історії цивілізацій можна спостерігати тільки таке відношення до оточуючого світу архаїки, тільки таке ставлення у щойнонародженної дитини – техносфери. Після Володимира можна спостерігати поступову деструкцію світу предків, прадавнього грунту української культури.

Багато проблем сучасності обумовлено тим, що Україна залишається філіалом радянської індустрії, що головні засади старовинного образу життя вщент зруйновані. Декілька спроб перетворити людей західної смуги Степів на монохромну масу остаточно вдало завершується в сталінські часи. Рештки народної традиції, треба визнати, поки що не мають тієї оптимістичної надихаючої до відродження сили на прискорену реанімацію після випробувань руйнівної долі.

Головними зображення священних тварин, стилізованих космічних об’єктів, зрощеними образами культурних героїв

Категорія: Роздуми | Додав: kipchak (2007-09-30) | Автор: kipchak E W
Переглядів: 1472 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: