 Є. Гапчинська "Луковый бог" <=> Н. Добчиньский "Самогонная принцесcа" Саме цей «диптих» та безцеремонна цікавість і змусили мене побувати в п’ятницю на відкритті виставки "25-кадр" Нікіфора Добчинського.
Я пішов на виставку саме в день відкриття (хоча було б зручніше і набагато комфортніше безпонтово прошпацерувати на вихідних, а не стомлено плентатись після роботи та ще й в Пт), аби зустрітися з паном Нікіфором. Автор, як і належить у такий день, був на місці. І я вже, було, подумки потирав рученята в передчутті цікавої та змістовної розмови.
Що ж. Я таки розмовляв (хоча, з боку це, мабуть виглядало, як "намагався розмовляти") з паном Добчинським (схоже, що це псевдонім, до того ж нещодавно вигаданий, оскільки в Інтернеті про художника з таким ім’ям жодної згадки окрім власне Мистецької толоки, сайту галереї «ЦЕХ» та ще якогось артновинного ресурсу: але у всіх 3х випадках згадується воно лише у зв’язці з «25-им кадром»). Природно, шо цікавило мене в першу чергу походження сумно(славно)звісної "Самогонной принцессы".
Я коротко (поки що без жодних натяків) розповів пану Нікіфору та ще двом його співрозмовникам (можливо знайомим) про існування двох композиційно ідентичних картин, одна з яких належить кисті Євгенії Гапчинської, а інша пану Нікіфору.
На що Н. Добчиньский відреагував кволим здивуванням "Да? Інтєрєсно...". Тут треба зазначити, що пан Нікіфор людина досить, так би мовити, холодна та майже беземоційна (це аби не сказати, що "непривітна") з майже атрофованою мімікою. Тому за виразом обличчя, чи інтонацією було дуже важко зрозуміти, що в цей момент у нього було на душі: чи то обурення, чи то сором.
Один зі співбесідників - особа на підпитку - скрушно (але, як мені здалося, трохи награно) додав "Какой ужас! Ето конєшно же ужасно!"
Подібною реакцією мені хотіли натякнути, що про "Лукового бога" ніхто з них ні сном ні духом. Зрозуміло чим це пахло: Гапчинська "інтерпритувала" іронічну "... Принцессу" для потреб дитячої літератури. Тому, попереджуючи розвиток розмови в цьому напрямку, висловив припущення, що Гапчинька навряд чи вдалась би до такого ходу (це ж бо все одно, що малюючи святу трійцю, брати за основу трьох поросят на чолі з Наф-Нафом!)
Тут вже в розмову вклинилась, м’яко кажучи, дивна жіночка бальзаківського віку з величезним значком Мерліна Менсона на лацкані піджака, яка почала мені дорікати за симпатію до робіт Гапчинської: "Значить вам подобаються роботи гапчинської? Вам подобаються картини по 25-30тисям? Книжкова графіка по 25-30 тисяч?"
Мені було все одно, скільки коштують картини Гапчинької та й "не про те йдеться", тому "дивна особа" швидко відчепилась від мене.
Але пан Нікіфор розмови, здавалось, підтримувати теж не прагнув. Тим більше, що у нього було так багато помічників. "Так в чьом собственно вопрос?" із вдаваною недотумкуватістю підхопив п’яненький товариш.
Мені нічого більше не лишалося, як відверто і не досить некоректно поставити питання ребром: "Хто в кого???"
І знаєте, що відповів наш "гоголівский персонаж"? - "А какая разніца? Как сказал Гоголь, нє важно, кто первім сказал "э"?"Тут мені остаточно стало все зрозуміло, отож далі розмову з "арт-елітою" вів виключно з ввічливості. Пан Нікіфор відсторонено мовчав, мені ж доводилось реагувати на недоречні ремарки "дивної пані".
Насамкінець "пан на підпитку", досьорбавши з пластикового стаканчика своє винце, резюмував нашу розмову насмішкуватим "Висилайтє фотографіі, всьо рассмотрім..."
Я з полегшенням попрощався та вшився геть. Не знаю (чес' слово не розумію) чому, але осад після розмови, якийсь неприємний лишився... Висновок? Ну, як сказав мій сусід (також художник, до речі), побачивши цей "диптих": "Та ну, ідеї ж не літають повітрям, правильно?" П.С. ... от цікаво б було тепер дізнатися з цього приводу думку й іншої сторони...  
|
