У Макова є сади.
У садів є Маков. Сад для Макова – більше ніж сад, більше ніж образ, тема для дослідження,
Більше ніж найширша метафора, яку можна собі уявити. Це точно не концепція і в жодному разі не проект.
Якщо вже намагатися дати визначення тому, чим для Макова є сад, то можна було б сказати, що сад – це і шлях, і кінцевий пункт призначення, найголовніша мета.
На виставці «Сад» представлено роботи кількох останніх років. Це такі собі сади і пост-сади водночас. Це певно вже не сади-мрії, не сади мрійника, не сади мрійництва. Це те, що, послуговуючись геологічною термінологією, можна було б назвати «сухим залишком». Випаровуються роки, слова, почуття. Навіть спогади стають менш яскравими і більш графічними.
Поза тим, щось таки залишається.
Роботи Макова – це своєрідні пазли. Схожість, спорідненість із цією грою є не тільки візуальна, «технічна», а ще й чуттєва.
Часто поштовхом стають люди, слова, або події, які не скажуть глядачеві геть нічого. Не викличуть жодної асоціації, не дадуть жодного натяку.
У Макова є різні сади.
Були сади пізнані, досліджені, визначені. Були сади, які мають (авжеж мають!) бути десь поруч, але єдине, що вказує на їхню присутність – це жовті прапорці на темних мапах.
У графіці Макова є щось прустівське.
Час від часу він «озирається» назад, дивиться на себе, наче на когось іншого.
Маков не намагається відтворити минуле, те що він робить - складніше. Він намагається долучити його до контроверсійної думки, що відтворення неможливе, але разом із тим неможливе й цілковите знищення та забуття. І саме цей мікс із назавжди загубленого й навіки живого художник намагається занурити в сьогодення. Не вірите? Придивіться уважніше.
У садів є різний Маков.
Павло Маков, з яким ви познайомитеся у 2008 році у Львові - це людина, яка запитує «чи є життя після Садів?»
Катерина Загорська