Зібрання значно поповнилося в 1904 — 1905 рр., коли в зв'язку з підготовкою до XIII археологічного з'їзду в Катеринославі за ініціативи Яворницького була організована етнографічна експедиція для дослідження і збирання пам'яток у Катеринославській губернії. На запрошення Дмитра Івановича активну участь у ній взяв харківський етнограф В.О.Ба-бенко, який здобув для музею цінний матеріал і опублікував свої дослідження.

Тоді ж, на ознаменування століття місцевої духовної семінарії, за рішенням Єпархіального з'їзду духівництва з благословення єпископа Таганрозького і Катеринославського Симеона, Яворницький обстежив церкви губернії задля створення в музеї церковного відділу. У фонди потрапили не тільки давні сакральні предмети, а й рушники, хустки, килими, запорозькі пояси. Багато творів українського народного шитва надійшло з власної колекції видатного українського живописця О.Г.Сластіона, з яким багато років товаришував і листувався Дмитро Яворницький.

Сластіон робив замальовки пам'яток української старовини, зразків орнаменту, збирав етнографічні матеріали, в тому числі старовинні запорозькі речі — для себе і для Яворницького. З часом, опинившись у скрутному становищі, М.О.Сластіон продав свою колекцію в Катеринославський музей дешевше справжньої ціни, мовляв, тільки у Д.І.Яворницького вони і збережуться. Першу спробу систематизувати етнографічне зібрання Катеринославського — Дніпропетровського музею (в тому числі й колекцію рушників) зробив відомий український вчений Кравченко В.Г., який працював у музеї в 1932-1933 рр. і під-
готував рукописний каталог.

У цій збірці, крім українських, є рушники російські, грецькі, волоські, рушники й хустки весільні, поховальні, великодні. їх вишивки приваблюють своєрідністю і неповторністю. Малюнки вражають зворушливою наївністю, дитячою безпосередністю в зображенні навколишнього світу — комах, птахів, звірів, фантастичних істот.

Привертає увагу рушник з домотканого полотна кінця XVIII — початку XIX ст., вишитий червоною заполоччю, на якому зображено добовий рух Сонця навколо дерева світового, оточеного чудернацькими звірами, птахами з багатьма ніжками, зорями. Знаки Сонця (у вигляді свастик, розеток, ромбів з променями, хрестів у колі), Місяця, зірок (вось-микінцевихта інших) можна побачити на багатьох зразках вишивок та інших побутових предметах музейного зібрання — кахлях, сволоках хат, деталях прядок, писанках.

На багатьох весільних хустках, жіночих сорочках бачимо знаки засіяного зерном поля (ромбо-крапкові), що втілюють ідею родючості землі та жінки.
В одній з стародавніх колядок співають:

Над морем глибоким
Стоїть явір високий.
край, море, іграй, море,
Радуйся, земле, вік до віку.
На тим яворі сиз орел сидить,
Сиз орел сидить да в воду гледить.

Саме ця колядка, можливо, надихнула вишивальницю рушника XIX ст, розшитого сірою, червоною, жовтою заполоччю, зобразити дерево життя зі знаком води під ним; орел над верхівкою дерева як володар верхнього світу, правда перетворений на двоголову рептилію. Існує думка, що геральдичний двоголовий орел тотожний дуже давньому міфологічному образу, відомому багатьом культурам — космогонічному персонажу, якого вважали творцем землі, дерев, людей. Вірогідно, саме цим пояснюється поширеність цього образу у вишивці. Можливо тому двоголові орли на рушниках з колекції ДІМ мають вигляд оточених зорями космічних істот. Найцікавіший з них має реалістичне зображення на тулубі орла пташиного ембріона в яйці.

Мотиви дерева набувають у народній вишивці різних форм. Часом уява вишивальниць наділяла їх антропоморфними рисами. Так зображено дерева — велике і маленьке — на рушнику се-редини XIX століття, розшитому червоною, жовтою, сірою заполоччю; вони оточені прямими хрестами, зорями, знаками зерна, паростками. В інших композиціях образ дерева світового поєднується із зображенням жінки (Богині) з піднятими догори руками та двоголового орла — гібридні образи.

Цікавий рушник з Чернігівщини, вишитий білою прорізною гладдю з перевернутим відносно дерева життя геометризованим зображенням Богині в човні з го-ловою-трикутником з хрестом на його верхівці, з птахами (або зміями) в піднятих руках. Дослідники вбачають у такому зображенні відгомони давніх уявлень про предка в жіночій статі. Називають цей персонаж також Велика Матір природи, Мокоша, Рожа-ниця, Берегиня. Дійсний зміст цього образу губиться в глибині віків.

Звичайно, вишивальниці XVIII-XX століть не вкладали в своє шитво первісного змісту старовинних символів. "Ці оздоби й символи вживав український народ, так як і старовинні пісні, колядки, веснянки, купальські тощо, — писав Вадим Щербаківський. — Вживали їх, не питаючи пояснення, лише тому, що "так годиться". Але вишивали, за старими зразками стародавні мотиви, що зберегли відгомони міфопоетичних уявлень про світ наших далеких предків. З цими давніми знаками була пов'язана віра в захист від ворожих сил, рясні врожаї, в численних нащадків, добробут, щастя.

Ірина ФОМЕНКО,
старший науковий працівник ДІМу

НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО 3 -4 99

Джерело: http://НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО 3 -4 99